У другій половині ХІХ століття на Українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, стали модними та престижними жіночі прикраси з художнього скла. Це мало свої передумови: адже три великі європейські осередки виготовлення жіночих прикрас, такі як скло з о. Мурано (Венеція, Італія) «Яблонекс» (Яблунець, Чехія) та «Сваровські» (Інсбрук, Австрія) не тільки опинилися в межах однієї держави, але й дали неймовірний поштовх до їх розвитку в світі. Вже незабаром в даній ділянці мистецтва плідно проявили свій талант такі гранди Модерну як Лялік, Галле, Тіфані. В Україні варто відзначити творчі пошуки Олени Кульчицької, яка, чи не єдина з західно –українських художників початку ХХ століття, працювала над формуванням світського модерного національного образу.
Після другої світової війни цей процес в Україні загальмувався. Його спробували відновити та підтримати брати Мар'ян та Євген Тарнавські. Завдячуючи саме їм, у Львові не перервалася тяглість історичного процесу. Особливо варто відзначити Євгена Тарнавського, який у створені жіночих прикрас досягнув віртуозної майстерності. Брати Тарнавські приклали великих зусиль, щоб передати знання, вміння та навики не тільки своїм нащадкам (Мар'ян навчав сина Ігора, Євген дочку Оксану), але й активно поширювали їх серед львівських митців.
Окремою сторінкою в створенні жіночих прикрас зі скла є творчість Богдана Войтовича. Він не тільки підтримав традицію, але й відкрив нове дихання в художньому моделюванні прикрас. Варто нагадати про його колекцію скляних жіночих прикрас для Державного народного хору ім. Верьовки. Шкода, що ім'я Богдана Войтовича практично втрачене для середовища Львова, адже саме його творчість спонукала молоде покоління художників, таких як Роман Дмитрик, Анатолій Гоголь, Оксана Тарнавська, серйозно поставитись до своїх оригінальних пошуків в даній ділянці мистецтва.
Так в 1988 році Роман Дмитрик розробив свою скляну намистину, яка згодом отримала назву «гутна мотанка». Вона успішно застосовується і сьогодні у формуванні жіночих прикрас.
На початку 90-х років Анатолій Гоголь разом з Романом Дмитриком спробували, на базі Львівської Експериментальної Кераміко – Скульптурної Фабрики, поставити дільницю по виготовленню жіночих прикрас зі скла. На превеликий жаль ця ініціатива не була сприйнята. Тільки згодом Анатолій Гоголь в с. Малeхів сформував базу, на якій і по цей час є можливість займатися даним видом творчості.
В середині 90-х років сформувався творчий тандем Романа Дмитрика та Марти Сухані, який багато працював над створенням жіночих прикрас зі скла у такій техніці як термоформаж. Окрім того, варто відзначити, що Марта Суханя практично з 14-ти років займалася створенням прикрас з бісеру та інших матеріалів. Багаторічна співпраця художниці з різними львівськими модельєрами в ділянці творення аксесуарних ліній надала Марті Сухані імідж талановитого стиліста.
Багатолітня творча дружба Оксани Тарнавської та Анатолія Гоголя створила передумови для формування ініціативної групи, яка викристалізувала ідею реалізації першого українського пленеру «Beads & Button».
Нам здається, що це на часі.
Нам здається, що це варте уваги.
Нам здається, що ця подія має перспективу.
Побажайте нам удачі!
Галина Стельмащук,
член-кореспондент НАМУ, доктор мистецтвознавства,
професор, завідувач кафеди історії і теорії мистецтва ЛНАМ