Божена ГОРОДНИЦЬКА
Десять годин танців, п'ять гуртів, одна злива, море пива і море драйву – таким видався цьогорічний Міжнародний фестиваль Stare Misto, що став чудовим початком фестивального літа на стадіоні Україна у Львові.
Цьогоріч Stare Misto зібрало ще більше фестивальників різного віку і з різних міст ніж торік та судячи із відгуків гостей, які приїхали не лише зі всієї України, а й Польщі, Білорусії, Росії, мчали вони сюди не заради хедлайнера вечора «Океану Ельзи», а щоб почути «на живо» IAMX - гурт, який стилістично випадав із концепції цьогорічної забави із панко-цигансько-балканськими ритмами. Але про все по порядку…
… Тільки-но я переступила поріг службового входу, як організатори, пригадуючи мій минулорічний капризний звіт з фестивалю про відсутність питної води і відведеного місця для роботи журналістів, одразу ж запевнили, що вода є, і майданчик перед звукорежисеркою у нашому розпорядженні.
Люди потроху сходилися, розсідалися, розлягалися на стадіоні. До речі, лежати на спеціальному покритті, яке захищало траву поля, було «гігієнічніше» ніж сидіти на попацьканих білою фарбою стільцях стадіону. Тим часом атмосферу фесту творив ді-джей з Великобританії Dj Scratchy, яко хороша альтернатива заповнення і подальших пауз дійства, за відсутності ведучого. Кілька хвилин по п'ятнадцятій годині на сцену вийшли перші гості - The Urban Voodoo Machine, жваві лондонські рокери. Старожили дядьки брали публіку кількістю музичних інструментів та запалом, миттю поставили народ на ноги чи то пак вуха. Грали на пральній дошці, трубі, акордеоні, контрабасі, тамбурині, скрипці, гітарах і барабанах. Фріки-рокери, окрім того, що гучно звучали робили шоу – витанцьовували на всі ноги починаючи від товстуна-барабанщика у зелено-потворній масці до гітариста із зачіскою «а-ля Елвіс», а на кінець ще й запросили… поглиначку вогню.
Вперше в Україні виступив і ванкуверський гурт Тhe Dreadnoughts, у репертуарі яких шалений драйв селтік-панку, витончена скрипка та пісні ванкуверських моряків. Власне за дебют на українській сцені підняв тост зі сцени і лідер банди, з вуст якого неодноразово звучало голосне: «Полька!» і народ несло в шал, а когось і просто підкидували та несли хвилі рук…
Виступу культового британського гурту IAMX, який випадав стилістично із добірки гуртів фестивалю, чекали не лише в Україні. Місця перед самою сценою від початку фесту тримали фанки з Москви, вимахували кульками, посипали фотографів, що стояли попереду блискітками, а у віп-зоні у захопленні викрикували щось польки… Хтось із знайомих казав, що вокаліста Кріса Корнера називають сучасним Пітером Пеном. Хоча на прес-конференції зрозуміла, що «казковому хлопчику» пасував би радше образ вампіра – сховані під окулярами очі, руки у чорних рукавицях, чорна шкіряна куртка, чорне зачесане на бік волосся, біла шкіра, келих червоного вина, трохи неспокою і обережна недовіра до світу. Кріс намагався бути комунікабельним. Відтак, розповів, що для нього виступ на такій великій сцені посеред білого дня – цікавий виклик, адже зазвичай гурт грає у темряві. Також музикант зауважив, що намагається бути відкритішим з людьми, але це важко йому дається. «Я звик, що роблю усе сам, - зауважує Кріс Корнел. - Я дуже приватна особа. Робота з іншими людьми - це щось нове, але дуже хвилююче, і я повинен звикнути до цього».
Зі сцени ж гурт звучав переконливо. Образ «а-ля Едвард руки-ножиці», тривожні пронизливі тексти, електро-готичні інді-акорди, дівчата, які під сценою знімали з себе навіть станики, заливалися сльозами – все це як досконала театральна постановка болючої трагедії, найдраматичнішим актом якої була… злива...
Коли сльози чи то краплі дощу на щоках фанатів IAMX висохли, на сцену вийшов Горан Бреговіч із малим складом оркестру, який привіз львів'янам нову програму «із градусом» під назвою «Алкоголь». Як зазначив маестро, сцена – чи не єдине місце де він п'є міцні напої. Тай не стільки він їх п'є, скільки говорить про них. А все тому, що сам походить з родини, де хміль наробив чимало біди… «Алоголь» - коктейль у півтори години, інгредієнтами якого стануть найвідоміші композиції за останні 30 років творчості та нові речі, які виллються у два альбоми – «Слив'янка» та «Шампанське». І доки на сцені тривали приготування до цього масового «емоційного розстрілу» під ритми «Калашніков!Калашніков!» музиканти з гурту The Urban Voodoo Machine розгулювали, підіграючи собі на скрипках та барабанах, у фан-секторі безпосередньо спілкуючись з фестивальниками.
Перерва була також добрим приводом перекусити, або ж залагодити інші потреби. Інфраструктура фестивалю цього разу виглядала комфортнішою ніж торік. Туалетів щоправда скільки не став все одно черги стоятимуть, бо ж спонсор дійства, - не тільки хмільне щастя, а й сечогінний засіб… Напхати шлунок можна було за 6 гривень розігрітою канапкою-«крокодилом», холодильники теж були, тож на холодні напої можна було сподіватися. Навіть охоронці цього разу були вічливими. Не враховуючи випадків, коли кілька здорованів викидали через браму службового входу якусь неадекватну розтатуйовану п'яноту… А ще люди жалілися, що смітників бракувало.
Після виступу Горана Бреговіча люду трохи поменшало. Схоже не всім припав до снаги новий альбом «Дольче віта» «Океану Ельзи», річний промо-тур якого хлопці почали із рідного міста. І розпочали, як не дивно із старих пісень «Там, де нас нема», «Сюзі», «Квітка» елегантно вплітаючи серед них нові «Надя», «Онлайн»… Попри те, що з кожним наступним альбомом «Океан Ельзи», від коли гурт існує у новому складі, їх музика стає все приторнішою, солодшою і нуднішою – група залишається найпопулярнішою формацією Україні такої величини. І найкращим свідченням була реакція публіки, якої не сподівався схоже і сам Святослав Вакарчук, що красувався перед фанатками оголеним торсом зі сцени. «Здається всім подобається, - жартував з публікою Славко Вакарчук. – Тільки отут у першому ряду пацанам не подобається, бо вони спиною стоять…». Те, що народ знав пісні на пам'ять, вже нікого не дивувало. Дивувала хіба витримка. Народу все було мало. Навіть після двогодинної програми, майже опівночі, Славка з гуртом ще щонайменше двічі викликали на біс…
Загалом фестиваль видався справою досить виснажливою. З одного боку за мінімальну ціну (від 40 гривень і вище), де ще можна послухати стільки гуртів, світових зірок із повними програмами, навіть якщо і звук не найкращий? З іншого – 10 годин гарцювання з пивом в обіймах і з музикою у вухах – випробування не на кожну голову. Один день без особливих вражень, які не буду згадувати ще бодай впродовж кількох днів. Проте ще кілька днів у голові дзвенітиме, наче дзвони у церкві…
Фото Мар'яна Стрільціва
Погляди, висловлені у записах UkrainArt блогу, є власними поглядами їх авторів і не обов'язково відображають нашу, як упорядників сайту UkrainArt.com, позицію. Також, ми не несемо відповідальності за зміст коментарів, опублікованих під окремими записами блогу.
