У Слави Ґеруляк щодо цього особливо цінний досвід. Американський континент, на якому розбудовувалася творча програма художниці, не був поблажливим до етнічно зорієнтованих концепцій мистецтва. В цьому переконувалися Яків Гніздовський, Михайло Дзиндра, Любослав Гуцалюк, Юрій Соловій і деякі інші мистці, тільки-но зіставивши свої прагнення з реаліями мистецького Нью-Йорка 1950-х років. Відтоді документуються ранні малярські спроби Слави Ґеруляк, за класифікацією безпредметні, причому переважно „космічного ґатунку”. Так відчитувався структурно-образний лад олійної картини „Композиція”, циклу „Створення світу” (кінець 1950-х років), хоча полотно „Торс” (1956) ще тяжіло до чуттєво-метафізичного письма із французьким родоводом, як авторська данина добрій малярській школі.
Ці зразки творчості Слави Ґеруляк зі стадії формування цілісної мистецької стратегії ввібрали у себе деякі питомі властивості авторського темпераменту. В частині методу тут майже парадоксально співіснують „космічна” експресія та дисципліна компонування. Гостре асоціативне мислення апелювало до живих емоційних вражень, що поволі урізноманітнювало репертуар виражальних засобів.
Не так просто виокремити з біографії художниці ті чинники, які найбільше спричинилися до інтенсифікації творчої праці на початку 1960-х років. Фактично ж внутрішні подразники тяжіли до етнопсихологічної та світоглядної сфер. Саме в цей час вона відкриває для себе естетичну природу кераміки, практикуючи з глиною в широкому діапазоні її можливостей. Після безпредметної, метафізичної концептуалістики станкового малярства – відчутний контраст у ресурсах творчості. Така зустріч Слави Ґеруляк зі стихією українського народного мистецтва стала до певної міри поворотною, враховуючи не лише факт збагачення контексту і структури її творчості, а й уточнення естетичної парадигми шукань. Симптоматично, що повсталі керамічні роботи (здебільшого їх можна було б віднести до галузі керамічної скульптури) навіть вкрай прискіпливий Ю.Соловій вважав „творами найвищого рівня”, зазначаючи, що вони „не мають, очевидно, нічого спільного з халтурою, продукованою в дусі „народного стилю”.
Початки цієї спеціалізації, надалі дуже важливої для творчого самовираження мисткині, синхронізувалися з її пошуками певного концептуального містка між українською традиційністю та сповненим парадоксів американським постмодерном. Саме в такій площині і розглядало покоління молодої української мистецької еліти сенс творчих домагань в поліетнічних середовищах американських міст. Тоді ще не стояло питання асиміляційної загрози. Більш гострою була проблема компрометації українських мистецьких вартостей шляхом наслідувань, банального сентименталізму, за чим стояло нерозуміння їх художньо-образної специфіки та супроводжуючих їх національних духових ідеалів. Про це, зокрема, Слава Ґеруляк могла вести мову зі своїми чиказькими колегами, мистцями-новаторами Михайлом Урбаном і Костянтином Мілонадісом, створивши неформальну творчу групу „Васаг” (за інваріантом назви чумацького возу). В дискусіях щодо цих питань зіставлялися погляди багатьох інтелектуалів української діаспори США; pro et contra традиції виносилося „на панель” поетів Нью-Йоркської групи, і все це майже містичним способом контекстуалізувалося з феноменом шестидесятництва в Україні.
Резонанс від авторської філософії кераміки, який утривалився й після пам'ятної персональної виставки 1969 року, полягав у сміливому переосмисленні Славою Ґеруляк жанрових, структурно-образних і навіть технологічних активів цього виду творчості. Слід звернути увагу на те, що в цих зусиллях художниця була доволі самотньою, оскільки для співвітчизників у США, які практикували поза базами мистецьких освітніх закладів, бракувало належного матеріального та лабораторного забезпечення для культивування прикладних спеціалізацій мистецтва. Тим не менше Ґеруляк знайшла ефективний алгоритм для перекодовування семантичних систем „класичної” кераміки, будучи переконаною, що „кераміка – це не орнамент, а передусім форма”. Тріумфом символьного мислення через форму стали уже ранні твори художниці, зокрема композиція „Зевс і Афіна” (1963), „Зефірина” (1965), а також набутки кінця 1960-х – початку 1970-х років, у яких простежується намагання розширити палітру асоціативно-образних засобів („Квіти зла”, „Натюрморт”, „Артишок”, „Різдво”, „Аллилуя”). Для цих творів, видово означених як керамічна скульптура, властива чітка конструктивна основа та повсякчас неповторний елемент „винахідливості”, який проявляється то в імпровізаційній свободі, то в імпресіоністичному нюансуванні, то в осмисленій архаїзації поверхонь.
„Дивлячись на кераміку Ґеруляк, – писав той же Ю.Соловій, – пригадуємо глиняні баби-свистаки, когутики-свистаки тощо з наших ярмарків”. Але така паралель не надто наблизить до ключових моментів розуміння Славою Ґеруляк функціонального навантаження форми. Сама художниця розкрила цілий пласт таких джерел авторефлексій через архетипічну свідомість у публікаціях про археологічні знахідки та деякі інші пам'ятки прадавнього мистецтва чи реліктові явища обрядовості. Як свідчать деякі з таких текстів – „Полуботчина сорочка”, „Русалії – мандрівки в минуле”, „Ой, на Івана, ой, на Купала...”, автор надзвичайно кваліфіковано інтерпретує відповідний фактологічний матеріал, доходячи до суті таких понять, як вірування, магія, ритуал. „Наші предки вірили в силу слова і дії, а тим самим у вищість Духа над матеріальним світом. Думка висказана у відповідний спосіб, пісня, молитва, заклинання мали вплив на події життя. Так створився ритуал, а тим самим предмети чи дії набрали символічного значення”. В іншій публікації Ґеруляк зазначає, що „відомості про звичаї наших предків ми повинні вивчати і цінити, бо ж це спадщина, яка збагачує культурну скарбницю цілого українського народу і яку треба зберігати для майбутніх поколінь”, і це ще додає кілька промовистих аргументів до загальної конфігурації творчої постави мисткині.
З перевалом за 1970-і роки Слава Ґеруляк настільки розширила жанрово-тематичний діапазон своєї кераміки, що скоро ідеї початку 1960-х років (первинність форми) дещо поступилися на користь графічності. Цього слід було очікувати, враховуючи, що після станкового рисунку 1960-х років, в своїй основі асоціативного і в дечому близькому метафізичній природі її малярства, художниця вийшла на інші, не менш актуальні проблеми графіки з домінантою стилізації. Досвід цього періоду полягає в еквівалентності між цими двома питомими галузями творчості Ґеруляк. На спільній синтетичній основі поставали численні модифікації розмальованих керамічних тарелей, сюжетно-тематичних композицій з мотивами українського фольклору, а також численні графічні аркуші, ілюстрації, листівки, афіші з певними парафразами до кераміки. Частина з таких малюнків була розгорнута на сторінках та обкладинках органу Союзу Українок Америки – журналу Наше Життя”, який тривалий час редагувала близька подруга мисткині Уляна Старосольська. Смак та чуття редактора і художниці дозволили сповна зреалізувати модель динамічного графічного дизайну, через який Слава Ґеруляк заманіфестувала ще одну складову своєї філософії України, на цей раз через багату „стилізаційну культуру”.
...З різними комбінаціями експозиційного матеріалу пройшли персональні та групові, з участю Ґеруляк, виставки у Нью-Йорку (1974, 1976, 1982), Філадельфії (1985), Воррені (1975), Міннесоті (1974), що не може бути вичерпним переліком як на таку динамічну особистість, як Слава Ґеруляк. І на сьогоднішній день вона залишається художницею широкого діяльнісного формату, в рамках якого постають нові й нові верифікації української самобутності. Кожен, хто буде схильний увійти в чуттєвий та інтелектуальний простір її мистецтва, неодмінно захопиться цілим космосом явищ і понять, що становлять зміст духових прагнень Слави Ґеруляк, і які здатні поглибити як індивідуальний, та і загальносуспільний процес „сканізації” часу і простору в цілісному материку України.
Роман Яців,
кандидат мистецтвознавства
Погляди, висловлені у записах UkrainArt блогу, є власними поглядами їх авторів і не обов'язково відображають нашу, як упорядників сайту UkrainArt.com, позицію. Також, ми не несемо відповідальності за зміст коментарів, опублікованих під окремими записами блогу.
